Кто виноват?
Инок59
Когда улягутся все страсти,
И к нам вернётся трезвый взгляд.
Поймём:- причина всех напастей,
Не власть, не «жид», не бюрократ.
Тотальное виной бездушие!!!
Когда мы выучим уроки???
Как на дрожжах на равнодушии,
Поднялись вечные пороки.
Ведь с молчаливого согласья,
Мы принимаем гнёт судьбы.
СВОБОДНЫЕ ДОСТОЙНЫ СЧАСТЬЯ
…«Не бессловесные рабы»!!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Мир вам! Виноват лишь тот, кто найдёт корень. А корень тот, кто взглянет в себя, человек. Как дерево падает от гнилого корня, так и человек от внутреннего состояния. И гниль внутри, в себе, а не кто-то виноват. Пока не очистят внутреннюю мозоль, ни какие приправы не помогут. Кого бы ни вини, хоть в дикий лес уйди, всегда, кто-то или что-то будет причина виновности, потому что осталась мозоль недовольства: кто виноват? сам человек виноват.
Закат в огне . - Николай Зимин Сгорит закат . Сгорю и я
В его кроваво - жутком свете ,
И одинокая моя
Душа сгоранья не заметит .
О чем он ? - Спросите . Ему
Его душа всегда мешает .
Она, как звезды на кругу ,
Горит,горит.., но не сгорает .
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
